Я перебираю все слова, сваленные в моей памяти. Память – не архив. В ней никогда не бывает порядка. В ней если даже что-то и найдешь, вряд ли точно поймешь: когда и кем это было сказано или сделано.
Андрей Курков
С точки зрения травы
Новый, двухтысячный год пришелся на новолуние.
Баба Оля сидела на табуретке перед абрикосовым деревом, держа в рукавице громко тикающий будильник. Ствол дерева был укутан в мужнины одежды, чтобы от мороза не лопнул. Понаблюдав за медленным движением стрелок будильника, она завела его на полночь и опустила на ровный, покрытый коркой снег. Налетел морозный ветерок, и застучали по-картонному друг о дружку таранки, густо свисавшие с голых ветвей абрикоса. «Кто же это мне их во двор подбросил?» – думала баба Оля, глядя на свое новогоднее дерево.
Вранці, відкривши очі, Сергійович більше не сумнівався, що потрапив до раю. Потрапив до казки, де природа не просто служить людині, а догоджає їй, де сонце чекає, поки людина не завершить свої денні справи, і тільки тоді йде. Де повітря дзвенить невидимим дзвіночком. Де можна бути незалежним і невидимим, де у всякої живої істоти, навіть у дерев і виноградної лози, є голос.
І вже години за дві фари вихопили на узбіччі дороги великий знак «Ви в’їжджаєте до Запорозької області».
Ніби і нічого такого особливо радісного у цих словах не було, не обіцяли вони і виконання якоїсь потаємної дитячої мрії, але як залишився цей дорожній напис позаду, виступили на очах
знайомим. Я на собі перевірив: якщо кожного дня його слухати, він приносить щастя. Просто мало хто його слухає в країні. Тому і країни як би немає… Ви друзям роздайте, нехай слухають. І нехай кожен із них теж по п'ять копій зробить і своїм друзям роздасть. Розумієте?
– Це як лист щастя, чи що? – запитав Тарас.
– Це – гімн щастя, листи ж не звучать! Та й ніякої від них користі! Я сам перевіряв! А ось у ньому, у гімні, закодовано щасливе майбутнє нації, але збудеться воно, тільки якщо вся нація його слухатиме. Щодня! І по багато разів!
Весь маршрут пробега: Париж – Пекин, но от начала до конца ехали только работники службы технической поддержки, самый главный водитель и организатор пробега Йоханнес, президент отделения «Даймлер Крайслер» в Таиланде 70-летний немец Карл-Хайнц (ему от Пекина домой в Бангкок все-таки ближе, чем от Екатеринбурга) и еще пару