Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2017

ISBN 978-617-12-4389-7 (epub)

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

УДК 323/324

ББК 66.2(0)

Р18

Перекладено за виданням:Rice C. Democracy. Stories from the Long Road to Freedom / Condoleezza Rice. — New York : Twelve, 2017. — 496 p.

Переклад з англійської Леся Герасимчука

Фото для обкладинки люб’язно надано Стенфордським університетом

Дизайнер обкладинки Аліна Ачкасова

ISBN 978-617-12-4137-4

ISBN 978-1-4555-4018-1 (англ.)

© Condoleezza Rice, 2017

© Hemiro Ltd, видання українською мовою, 2018

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2018

Моїм батькам.

Моїм предкам, які попри все продовжували вірити в обіцяне Конституцією.

А також усім тим, хто прагне гідності, яку може дати лише свобода

Я подолав довгий шлях до свободи. Намагався не спотикатися; бувало, дорогою не так ступав. Проте мені відкрився секрет, що, зійшовши на високу гору, ви бачите попереду багато інших гір, на які треба зійти. Я на хвилину там зупинився, щоб перепочити, щоб поглянути на величні перспективи й озирнутися на пройдене. Але мій віддих тривав лише мить, бо зі свободою приходить відповідальність, і я не зволікатиму, тому що довга моя дорога ще не скінчилася.

Нельсон Мандела. Довга дорога до свободи. 1995

Пролог

Лайза, Крістен і я надто довго пробули в Москві й раді були вже вирушити додому. Аж ось незапланована посадка у Варшаві. Через гучномовець нам оголосили: «Залишайте всі свої речі й виходьте з літака». Ми просиділи багато годин в аеропорту перелякані, гадаючи, що нас заарештували за якийсь злочин. То був 1979 рік, і ми, троє американських дівчат, перебували в комуністичній країні. Здавалося, минула вічність, аж нарешті сказали, що можна повернутися до літака. Він злетів, а коли приземлився в Парижі — там пересадка на рейс до США, а саме місто безпечно розташоване в Західній Європі, — ми розридалися.

Через десять років, у липні 1989-го, я знову відвідала Польщу, але цього разу з президентом Джорджем Г. В. Бушем. Михайло Горбачов був генеральним секретарем Комуністичної партії і переписував правила поведінки для Східної Європи, послаблюючи обмеження, запроваджені московською владою. Тепер Польща була зовсім іншою. У перший вечір нашого візиту ми перебували у Варшаві, де стали гістьми вмираючої комуністичної партії. Під час урочистого обіду згасло світло — чудова метафора для близького упокоєння режиму.

Наступного дня ми поїхали до Гданська, в гості до «Солідарності» та її засновника Леха Валенси. Це була нова Польща, яка переживала драматичні й стрімкі зміни. Ми вийшли на міський майдан, де зібралося сто тисяч польських робітників. Вони вимахували американськими стягами й вигукували: «Буш, Буш, Буш… Свобода, Свобода, Свобода».

Я звернулася до свого колеги з Ради національної безпеки Роберта Блеквілла: «Це не зовсім те, що Маркс мав на увазі, коли говорив: “Робітники усього світу, єднайтеся!“1. Але їм справді “нічого було втрачати, крім власних кайданів“». Через два місяці на зміну комуністичному уряду прийшов уряд на чолі з «Солідарністю». Це сталося з карколомною швидкістю.

Революції, що почалися того літа з Польщі й поширилися майже всією Східною Європою, відбувалися з мінімальним кровопролиттям і за максимальної підтримки народу. В Румунії владу довелося силою виривати з рук Ніколае Чаушеску; він чинив опір і намагався втекти, проте зрештою революціонери його стратили. На Балканах розпад Югославії спричинив міжетнічне напруження та насильство, і ця спадщина відчувається ще й сьогодні. Демократичні перетворення в Росії спочатку обіцяли багато, але згодом зазнали цілковитого краху, і тепер їм на зміну прийшло автократичне правління й експансіоністська зовнішня політика Владіміра Путіна. Однак, не беручи до уваги ці важливі винятки, можна сказати, що завершення Холодної війни між США та СРСР породило кілька консолідованих демократій і що нині цей регіон переважно мирний.

Змагання за свободу на широких теренах Близького Сходу й Північної Африки були набагато бурхливішими. І в досі нестабільних Афганістані та Іраку, де США із союзниками допомагали створити перші вільно обрані уряди, і в Сирії, яка занурилася в громадянську війну, і в Єгипті, де «пробудження» майдану Тахрір перетворилося на термідор військового перевороту, сьогодні панують розруха, насильство та непевність. У Туреччині, що розташована між Європою й мусульманським світом, нещодавно відбулася спроба військового перевороту, після чого розпочалися переслідування. І там, і по всьому Близькому Сходу громадяни та їхні уряди виборюють собі якесь поєднання релігійних переконань і особистої свободи. Нині увесь цей регіон вирує.

Мені пощастило стати свідком цих двох великих повстань проти гнобителів: кінець СРСР наприкінці ХХ століття і пробудження свободи на Близькому Сході на початку ХХІ століття. Я спостерігала, як люди в Африці, Азії та Латинській Америці наполягали на свободі — може, з меншим драматизмом, ніж на Близькому Сході, але з не меншою пристрастю. А в дитинстві я бачила ще одне визначне прокидання: друге відкриття Америки, коли рух за громадянські права розгортався в моєму рідному місті Бірмінгемі, що в штаті Алабама. Аж і на таких, як я, поширилося знакове «Ми — народ».

Ці події навчили мене, що немає більш зворушливої миті, ніж та, коли люди виборюють для себе права й свободи. Ця мить необхідна, правильна й неуникна. Вона також лячна, руйнівна й хао­тична. І те, що ступає за нею, виявляється величезним тягарем.