Отзывы на книги автора «Наталка Доляк»

Кожна жінка мріє про краще життя для себе, для своєї сім’ї, для своїх близьких. І кожна шукає шлях до цієї мрії по-своєму. Три українки, про яких йдеться в романі, вирішили шукати своє щастя на батьківщині. Але лише одна досягнула мети.
Кожна з нас була у безвиході і здавалось, що там, за кордоном, може бути щось краще. Але це не завжди краще. Часто це просто інакше. І так само доводиться тяжко працювати, переборювати різні перепони. Одна, маючи вищу освіту, повинна була доглядати за божевільною старенькою німкенею. А вдома її вже не чекав син, бо навіть виписав з власної квартири. Таша залишила вдома чоловіка, хотіла зароби для здійснення своєї мрії – всиновити дитину, і теж залишилась назавжди на чужині. Лише наймолодша Лариса змогла втілили свої прагнення. Та якою ціною.
Від роману дійсно неможливо відірватися. Три покоління, три різні жіночі долі, які схожі в одному – вони хотіли бути потрібними, реалізованими, щасливими. І кожна переступала через себе майже щодня, коли доводилось працювати закордоном. Але, попри все, не можна втрачати віри в себе, в людей, в щастя.

Достатньо життєва історія про роботу за кордоном, про важкі долі трьох жінок.
Чужина. Що чекає там? Стабільність? Безправ'я? Або доля?
Читала цю книжку тому, що вона відмічена жюрі конкурсу "Коронація слова".
Не те, щоб я була в абсолютному захваті, проте книжка варта уваги.

Це правдива книга про жінок і їхні долі... Не знайшовши собі місця на батьківщині, гнані нещасливою долею і безгрошів’ям, Галина, Наталка та Лариса їдуть на нелегальні заробітки за кордон. Вони тепер мають красиві нові імена — Халла, Таша й Лаура — і пристойну, як на свої мірки, зарплату. Це історія про справжніх жінок, які вміють і гарувати, і відпочивати, і любити, і страждати. Які знають і впізнають Вівальді, читають Толстого, захоплюються творчістю Дега...

"Але чи достатньо для щастя тисячі євро на місяць?" - саме на це питання дає відповідь книга.

Книга змушує подивитися на «гастарбайтерство» з іншого боку. Наталка Доляк в своєму романі показує, як воно бути українцем за кордоном. Тут ти громадянин! Тут ти господар (навіть якщо не займаєш високих посад). А там… А там ти – негострий на розум, злиденний житель країни третього світу. І це ще не всі «світлі» перспективи європейського життя українця.
Письменниця змальовує «наших» у Німеччині. Вона розвіює радянські міфи про грубих, непривітних німців та їхню шкарубку мову. Насправді це привітні люди, які допоможуть знайти дорогу, подарують усмішку і навіть зможуть упустити тебе до свого серця. Принаймні так стається з героїнями роману. Вони спромогаються стати не дешевою робочою силою, а людиною, яку поважають, люблять і по-справжньому цінують.

Не може не викликати захоплення актуальність і наскрізність обраної теми, оскільки статистичні дані про трудову міграцію українців просто вражають!

За результатами дослідження, проведеного експертами європейської комісії «Caritas International» на 2012 рік ~4,5 млн трудових мігрантів з України перебувають за кордоном, з яких 1,7 млн — у країнах ЄС. За іншими оцінками, ця цифра коливається від 2 до 7 млн.

Эта книга хороша уже тем, что раскрывает - пусть и несколько приукрашенно - историю такой персоны в истории Украины, которая, безусловно, достойна упоминания, но о которой мало кто знает даже среди украинцев, не говоря уже об иностранцах. Поэтому стоит помнить о том, что книга хорошая и достойна прочтения - я это говорю со всей прямотой человека, который, мягко говоря, настороженно относится к современной литературе, в том числе и украинской. Но я изменил бы себе, если бы не начал придираться к мелочам, ведь правда? Так вот, писательница две трети книги уделила именно англо-бурской войне, при этом сам Покос как главное действующее лицо мелькает за всё это время буквально десяток-другой раз, и то - в эпизодах. А дальше всё идёт галопом по Европам - вот он в Англии, вот он в Украине, а вот уже он революционер, а вот уже сидит в лагерях. Вообще складывается впечатление, что Наталья Доляк довольно свободно оперирует временными промежутками, да так, что я даже местами выпадал в осадок от временных интервалов. Это выглядит примерно так - вот идёт текст, вот абзац один, другой, третий, а четвёртый абзац уже внезапно описывает события, происшедшие несколько дней спустя. Причём в тексте довольно мимолётно указывается, что прошло сколько-то там времени. Один важный сюжетный поворот вообще происходит спустя десять дней после подробно описываемых до него событий, и это в тексте тоже особо не выделяется. Просто вот написано - этот важный поворот случился десять дней назад. В этот момент я даже перечитал последние несколько абзацев, думая, что я что-то упустил. Однако нет. Не знаю, то ли рукопись была сокращена, то ли издатель подгонял, но факт остаётся фактом - временные пробелы порой меня шокировали. А вообще книга мне очень понравилась.

Дуже сумна книга. Радісного в ній майже нічого немає, як і немає надії, хоча автор так не вважає. І це при тому, що головні героїні досить непогано, порівняно з іншими, влаштувались на чужині. Вони мають постійний заробіток і дах над головою. Так "пощастило" далеко не всім. Трагедія цих людей у тому, що насправді там вони абсолютно чужі, чужими вони стають і в себе вдома. І ніякий джайв цьому не допоможе. Так було, так є. Нехай вже так не буде.

Історії, які не можуть залишити байдужими. Читається швидко та з задоволенням.