Цитаты из книги «Джерело»

«У пустелі кожен може лишатися стриманим, – думав адмірал, – але тільки вірний здатний сидіти посеред оази і з власної волі не випити ні краплі».

юдеї, християни й мусульмани, після чого перейшов до індуїстської версії про Брахму, вавилонського міфу про Мардука та інших.

Любов – це не просто скінченна емоція. Її немає необхідності ділити. Наші серця створюють любов тією мірою, якою нам потрібно.

Ті, хто не пам’ятає свого минулого, приречені його повторювати

Любов не від нашого світу. Ми не можемо виробляти її на замовлення. І так само не можемо згасити її, коли вона виникає. Любов – то не наш вибір

створити нову релігію – універсальне вірування, яке б не роз’єднувало, а об’єднувало людей. Він гадав: якщо людей переконати шанувати природний усесвіт і закони фізики, які створили нас, то всі культури будуть ушановувати те саме Створення світу, а не воювати за те, чий давній міф найбільш правильний!

– Не треба забувати, що такі симуляції нічого не доводять стосовно Бога. Вони доводять лише те, що Едмонд Кірш ні перед чим не бажає зупинятись, аби знищити моральні орієнтири людського роду. Споконвіку світові релігії були найважливішою організаційною силою людства, формували цивілізоване суспільство, вони є першоджерелом етики й моралі. Ставлячи під сумнів релігію, Кірш виступає проти людського добра! За кілька секунд під екраном побіг рухомий рядок глядацького коментаря: «РЕЛІГІЯ НЕ МАЄ ПРАВА МОНОПОЛІЗУВАТИ МОРАЛЬ… Я – ХОРОША ЛЮДИНА, БО Я ХОРОША ЛЮДИНА! ДО ЧОГО ТУТ БОГ?!»

Не обов’язково прикликати Бога, щоб запустити всесвіт. Спонтанне виникнення життя – це причина того, що світ не порожній, що в ньому дещо існує.

– Звідки ми? – спитав він. – Правда в тому, що ми – нізвідки… і звідусюди. Ми – продукт тих самих законів фізики, які створили життя по всьому космосу. Ми – не особливі. Ми існуємо з Богом чи без нього. Ми – неуникний наслідок ентропії. Життя не є сенсом існування всесвіту. Життя – це лише те, що всесвіт створює й відтворює, аби розсіювати енергію.

Ефективне створення хаосу, – зрозумів Ленґдон, – вимагає деякого порядку