Отзывы на книги автора «Юрий Винничук»

Лишь одно воскресенье,
и простимся навеки,
словно реки в разбеге,
вот и весь сказ.

Хоть одно воскресенье,
чтоб не сгинуть надежде,
улыбнись мне, как прежде,
в последний раз.
"Танго смерти" или "Танго самоубийц"
(старое польское танго "Последнее воскресенье")

Когда заигравшиеся в декаданс мальчики в чёрных бархатных пиджаках, выпив бокал ледяного шампанского, под аккомпанемент этого танго с наслаждением пускали себе пулю в лоб, они делали это по собственному выбору.
У тех, кто в сорок третьем умирал под эти звуки на львовской окраине, не было никакого выбора, как не было его и у тех, кто это страшное танго играл .
Но у последних была надежда, и давали её вплетенные в знакомую мелодию лишние двенадцать нот...

Там, во Львове, их было четверо - Атос, Портос, Арамис и д'Артаньян.
Нет, конечно.
Их звали Орест, Вольф, Яська и Йоська.
Совсем как у мушкетеров, трое - и один.
Один... Остался он один.

Юная девушка играет на скрипке на улицах Львова - в Стрыйском парке, на Высоком Замке, на Лычаковском кладбище, на Кортумовой горе.
С нею приходит высокий худой безрукий старик.
Он снимает с головы и кладёт у её ног шляпу.
Музыка поднимает их над городом.
И там, в небесах, старик с надеждой ждёт, не обернётся ли к нему чье-либо лицо, озарённое радостью узнавания...

Книга прекрасная!
С чем я могу сравнить её?
Наверное, с моей любимой Трилогией "Люди воздуха" Дины Рубиной .
Киев, Винница, Львов, такие, какими они были когда-то давно.
Они полноправные Главные Герои книг Рубиной.
И в этой книге, кроме тех "четырёх мушкетёров", есть ещё один Главный Герой.
Довоенный Львов.

Утомлённое солнце
Нежно с морем прощалось,
В этот час ты призналась,
Что нет любви.

Если в эту знакомую с детства мелодию вплести те самые лишние двенадцать нот, возможно, случится чудо.
Ведь это, оказывается, и есть то самое старое польское танго "Последнее воскресенье".
Танго самоубийц. Танго смерти Я́новского концентрационного лагеря.
Как хочется верить, что были те лишние ноты, что чудо свершилось.
To ostatnia niedziela...

Лишь одно воскресенье,
и простимся навеки,
словно реки в разбеге,
вот и весь сказ.

Хоть одно воскресенье,
чтоб не сгинуть надежде,
улыбнись мне, как прежде,
в последний раз.
"Танго смерти" или "Танго самоубийц"
(старое польское танго "Последнее воскресенье")

Когда заигравшиеся в декаданс мальчики в чёрных бархатных пиджаках, выпив бокал ледяного шампанского, под аккомпанемент этого танго с наслаждением пускали себе пулю в лоб, они делали это по собственному выбору.
У тех, кто в сорок третьем умирал под эти звуки на львовской окраине, не было никакого выбора, как не было его и у тех, кто это страшное танго играл .
Но у последних была надежда, и давали её вплетенные в знакомую мелодию лишние двенадцать нот...

Там, во Львове, их было четверо - Атос, Портос, Арамис и д'Артаньян.
Нет, конечно.
Их звали Орест, Вольф, Яська и Йоська.
Совсем как у мушкетеров, трое - и один.
Один... Остался он один.

Юная девушка играет на скрипке на улицах Львова - в Стрыйском парке, на Высоком Замке, на Лычаковском кладбище, на Кортумовой горе.
С нею приходит высокий худой безрукий старик.
Он снимает с головы и кладёт у её ног шляпу.
Музыка поднимает их над городом.
И там, в небесах, старик с надеждой ждёт, не обернётся ли к нему чье-либо лицо, озарённое радостью узнавания...

Книга прекрасная!
С чем я могу сравнить её?
Наверное, с моей любимой Трилогией "Люди воздуха" Дины Рубиной .
Киев, Винница, Львов, такие, какими они были когда-то давно.
Они полноправные Главные Герои книг Рубиной.
И в этой книге, кроме тех "четырёх мушкетёров", есть ещё один Главный Герой.
Довоенный Львов.

Утомлённое солнце
Нежно с морем прощалось,
В этот час ты призналась,
Что нет любви.

Если в эту знакомую с детства мелодию вплести те самые лишние двенадцать нот, возможно, случится чудо.
Ведь это, оказывается, и есть то самое старое польское танго "Последнее воскресенье".
Танго самоубийц. Танго смерти Я́новского концентрационного лагеря.
Как хочется верить, что были те лишние ноты, что чудо свершилось.
To ostatnia niedziela...

Смерть під Танго...

В сірих стінах Янівського концтабору, на втопленій кров'ю землі, під сірим від горя небом, крізь клацання автоматних черг проривався жалібний плач скрипки. Стоячи зімкнутим кругом, під галас і крик ув'язнених, яких вели на розстріл, 40 музикантів надривно грали одну й ту ж мелодію смерті, підносячи закатовані душі високо над землею. Пролунала команда: "Музик!" - і деригент оркестру востаннє взмахнув рукою, падаючи від смертоносної кулі. Проте мелодія танго продовжували лунати над бараками, вгризаючись в душі, аж поки замертво не впав останній. Мелодія, що народилась і назавжди зосталась там, разом з розстріляними оркестрантами, дерижером і тисячами невинних душ.

Книга Винничука про міжвоєнний і воєнний Львів, Вавилон ХХ століття, якого вже ніколи не буде. Про долі чотирьох юнаків – українця Ореста Барбарики, поляка Яся Білєвіча, єврея Йоська Мількера і німця Вольфа Єґера. Вони батярують, закохуються, багато регочуть і швендяють рідним містом, шукають роботу, але – і себе також. Небезпечні пригоди цих героїв захоплюють, їхня мужність вражає, а любов надихає. Вони дорослішають тоді, коли Європа вже приречена. І на зміну тяжкому вивченню їдишу і такому трагікомічному вступу в ОУН прийдуть труднощі значно серйозніші – перші совіти й німецька окупація, війна, а потім смерть. Атмосфера любові і ненависті. Люди, яких винищила війна та криваві режими. І мелодія спасіння для тих, кому спастися не судилося.

Львів 80-х і 2000-х. Пошуки способу повернення у минуле. Містичні видіння і спогади, заборонена пристрасть, яка насправді щось значно більше, ніж жага двох тіл. Ниточка, що тягнеться з попереднього життя, зв'язує дві душі. Рана в грудях, у вигляді червоних маків відкривається і кровоточить знов. Загадкові арканумські манускрипти, розгадка яких приводить молодого професора Яроша до таємничої мелодії, яку десятки років ніхто не чув. Ця мелодія тісно переплітає теперішнє з минулим у пристрасному танці танго і вже не відпускає до самого кінця, аж поки скрипка старого єврея - одного з четвірки друзів, який пережив ті криваві дні, знову не зазвучить під смичком його учениці. Аж тоді замордовані душі знайдуть дорогу додому і шлях вічного життя. Людські емоції, почуття і кохання крізь віки.

Роман "Танго Смерті" - таємниця, пристрасть, містика і життя. Загадкові бібліотечні лабіринти, детективний сюжет, символи і знаки, фатальна мелодія і чудові персонажі. Від сліз до сміху, від фактів до містики - декілька рядків. Душа читача входить в резонанс з почуттями героїв і бажає помсти. Після таких сторінок цілком вмотивованою здається генетична ненависть до більшовицьких окупантів і їх нащадків у сучасних західних українців. Винничук поцілив у серце. Читач постає перед тяжким вибором оцінки книги між «фест» і «люкс».

Яскравий авторський тандем. Обидва автори пишуть високоякісно, уміють захопити читача, занурити його в події, зробити спів-учасником. Тим більше було цікаво, як вони "помиряться" в межах одного твору. На мою думку, їм вдалося на всі 100%!

Насамперед три часові площини, безперечно, дали простір для польоту фантазії. Відчуваю, що частину про Львів писав його знавець Юрій Винничук. А от сучасний Київ, здогадуюся, - справа письменницького пера Андрія Куркова. Найголовніше, що всі часові площини оригінальні, різні й об'ємні. І прекрасно між собою гармоніюють.

Сюжет розгортається досить стрімко, у якісь моменти є відчуття екшну. Ось ти разом зі львівським професором на "співбесіді" з червоними "визволителями", а в наступний момент вже в наші дні намагаєшся розібратися з чорною бухгалтерією. Важливо, що в усе, що відбувається з героями, свято віриш. Навіть у білі кристали з чудодійним ефектом. :)

Роман справді неординарний. Читали з чоловіком паралельно. В обох враження гарне. Єдине, що трохи подивувало - фінал. Здається, він надто стрімкий. Принаймні, ми, читачі, були б раді ще парі сотень сторінок такого якісного тексту.

Яскравий авторський тандем. Обидва автори пишуть високоякісно, уміють захопити читача, занурити його в події, зробити спів-учасником. Тим більше було цікаво, як вони "помиряться" в межах одного твору. На мою думку, їм вдалося на всі 100%!

Насамперед три часові площини, безперечно, дали простір для польоту фантазії. Відчуваю, що частину про Львів писав його знавець Юрій Винничук. А от сучасний Київ, здогадуюся, - справа письменницького пера Андрія Куркова. Найголовніше, що всі часові площини оригінальні, різні й об'ємні. І прекрасно між собою гармоніюють.

Сюжет розгортається досить стрімко, у якісь моменти є відчуття екшну. Ось ти разом зі львівським професором на "співбесіді" з червоними "визволителями", а в наступний момент вже в наші дні намагаєшся розібратися з чорною бухгалтерією. Важливо, що в усе, що відбувається з героями, свято віриш. Навіть у білі кристали з чудодійним ефектом. :)

Роман справді неординарний. Читали з чоловіком паралельно. В обох враження гарне. Єдине, що трохи подивувало - фінал. Здається, він надто стрімкий. Принаймні, ми, читачі, були б раді ще парі сотень сторінок такого якісного тексту.

Львів, про який пише Юрій Винничук, - це завжди дещо, а ця дивовижна книга примушує цілковито поринути у львівську атмосферу 17 ст.
Починається книга настільки реалістичною сценою, що стає моторошно. Людське життя й нині нічого не варте, а що вже говорити про 1648 рік... Тим більше життя повії. Та знаходиться той, кому це не байдуже, і вже закрутилася карусель із облич у масках (бо у всіх героїв свої маски), неймовірних подій, які, проте, надто повсякденні. Є щось у цій книзі від славнозвісного "Парфумера" , але з полюванням на відьом (хоч чорт живе собі премило серед людей і не зазнає утисків). Купа сюжетних ліній складає плетиво, у якому борсаються герої (чого вартує один тільки кат!) і сам читач.
Усе це описано такою мовою, що навіть огидне набуває особливої чарівності. Образи просто приголомшливо красиві! Це книга, яку варто прочитати.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Львов, о котором пишет Юрий Винничук, - это всегда нечто, а эта удивительная книга заставляет полностью погрузиться во львовскую атмосферу 17 в.
Начинается книга настолько реалистичной сценой, что становится жутко. Человеческая жизнь и сейчас ничего не стоит, а что уж говорить о 1648... Тем более жизнь проститутки. Но находится тот, кому это не безразлично, и уже закрутилась карусель из лиц в масках (ведь у всех героев свои маски), невероятных событий, которые, однако, слишком обыденны. Есть что-то в этой книге от знаменитого "Парфюмера" , но с охотой на ведьм (хотя черт живет себе премило среди людей и его не притесняют). Куча сюжетных линий составляет плетение, в котором барахтаются герои (чего стоит один только палач!) И сам читатель.
Все это описано таким языком, что даже отвратительное приобретает особое очарование. Образы просто потрясающе красивые! Это книга, которую стоит прочитать.

Львів, про який пише Юрій Винничук, - це завжди дещо, а ця дивовижна книга примушує цілковито поринути у львівську атмосферу 17 ст.
Починається книга настільки реалістичною сценою, що стає моторошно. Людське життя й нині нічого не варте, а що вже говорити про 1648 рік... Тим більше життя повії. Та знаходиться той, кому це не байдуже, і вже закрутилася карусель із облич у масках (бо у всіх героїв свої маски), неймовірних подій, які, проте, надто повсякденні. Є щось у цій книзі від славнозвісного "Парфумера" , але з полюванням на відьом (хоч чорт живе собі премило серед людей і не зазнає утисків). Купа сюжетних ліній складає плетиво, у якому борсаються герої (чого вартує один тільки кат!) і сам читач.
Усе це описано такою мовою, що навіть огидне набуває особливої чарівності. Образи просто приголомшливо красиві! Це книга, яку варто прочитати.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Львов, о котором пишет Юрий Винничук, - это всегда нечто, а эта удивительная книга заставляет полностью погрузиться во львовскую атмосферу 17 в.
Начинается книга настолько реалистичной сценой, что становится жутко. Человеческая жизнь и сейчас ничего не стоит, а что уж говорить о 1648... Тем более жизнь проститутки. Но находится тот, кому это не безразлично, и уже закрутилась карусель из лиц в масках (ведь у всех героев свои маски), невероятных событий, которые, однако, слишком обыденны. Есть что-то в этой книге от знаменитого "Парфюмера" , но с охотой на ведьм (хотя черт живет себе премило среди людей и его не притесняют). Куча сюжетных линий составляет плетение, в котором барахтаются герои (чего стоит один только палач!) И сам читатель.
Все это описано таким языком, что даже отвратительное приобретает особое очарование. Образы просто потрясающе красивые! Это книга, которую стоит прочитать.

Найкраще, що є в цій книзі - не сюжет (вельми незвичний) і не інтрига (яка захопить із перших сторінок). Найкраще - то фінал. Ох як завернув письменник цю історію про, здається, таке звичне для головного героя скандальне життя відомих людей!
У якийсь момент роман перетворюється на екшн, навіть дух перехоплює, коли тікаєш з героями книги, "мчиш" на машині (якщо за ті швидкості можна так сказати) чи ввалюєшся до атмосферної львівської кнайпи, щоб перекинутися смаковитим слівцем із кумпаном.
Цікавий детектив, який, мабуть, років 20 тому, коли й був написаний "начорно", справив би ефект бомби в українській літературі. Нині автор книги вже зарекомендував себе як справжнього майстра слова, а для мене - чарівника сучасної вітчизняної прози. Тому особисто я вважаю, що Юрій Павлович може краще. Саме про це свідчить його книга Ключі Марії , написана у співавторстві з Андрієм Курковим, що її я вже почала читати.

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Лучшее, что есть в этой книге - не сюжет (весьма необычный) и не интрига (которая захватит с первых страниц). Лучше всего здесь финал. Ох как завернул писатель эту историю о, кажется, такой привычной для главного героя скандальной жизни известных людей!
В какой-то момент роман превращается в экшн, даже дух захватывает, когда бежишь с героями книги, "мчишься" на машине (если про те скорости можно так сказать) или вваливаешься в атмосферную львовскую забегаловку, чтобы перекинуться вкусным словечком с кумпаном.
Интересный детектив, который, наверное, лет 20 назад, когда и был написан "начерно", произвел бы эффект бомбы в украинской литературе. Сейчас автор книги уже зарекомендовал себя как настоящего мастера слова, а для меня - волшебника современной отечественной прозы. Поэтому лично я считаю, что Юрий Павлович может лучше. Именно об этом свидетельствует его книга Ключи Марии , написанная в соавторстве с Андреем Курковым, которую я уже начала читать.

Юрій Павлович - один із авторів, чиї твори я читаю регулярно. Бо - особливі. У цих творах завжди неперевершена атмосфера, продуманий до деталей сюжет і яскраві незабутні образи.

Перш за все хочу сказати, що була дуже рада зустрічі з давніми знайомцями - героями роману Юрій Винничук - Аптекар . Звісно, не можна сказати, що маємо справу з серією книг, проте разом вони утворюють уже свій особливий світ, у якому героїв неможливо сприймати інакше, як живих людей.

Мушу зізнатися, що мене приголомшила історична сюжетна лінія, власне, те, як сприймали львів’яни Богдана Хмельницького - гетьмана, про якого інакше як про визволителя України (або принаймні великого борця за свободу), здається, не можна було й помислити. Саме таким "батьком вольності" Богдан Хмельницький постає із численних літературних і художніх творів. А тут - просто переворот із ніг на голову (а може, навпаки?). Обожнюю книжки, які ламають стереотипи.

Львів - це завжди таємниця. У Юрія Павловича ця таємниця об’ємна й багатогранна. Адже у його львівській історії є іспанський принц і "Біблія диявола". Та найбільше мені сподобалася історія про найманих убивць - "Сестер крові". Здається, тут вже неможливо вигадати щось неочікуване, але серед сестер виявляються й наші улюблені герої.

Особисто мене трохи розчарувала ЛГБТ-тематика, але то просто автор, який любить інтригувати та провокувати.

Як на мене, слід чекати на продовження історії. Принаймні, я б прочитала із задоволенням)

Для тех, кто читает на русском

Дальше...

Юрий Павлович - один из авторов, чьи произведения я читаю регулярно. Потому что - особенные. В этих произведениях всегда непревзойденная атмосфера, продуманный до деталей сюжет и яркие запоминающиеся образы.

Прежде всего хочу сказать, что была очень рада встрече со старыми знакомыми - героями романа Юрий Винничук - Аптекарь . Конечно, нельзя сказать, что имеем дело с серией книг, однако вместе они уже образуют свой особый мир, в котором героев невозможно воспринимать иначе, как живых людей.

Должна признаться, что меня потрясла историческая сюжетная линия, собственно, то, как воспринимали жители Львова Богдана Хмельницкого - гетмана, о котором иначе как об освободителе Украины (или хотя бы великом борце за свободу), кажется, нельзя было и помыслить. Именно таким "отцом вольности" Богдан Хмельницкий предстает из многочисленных литературных и художественных произведений. А здесь - просто переворот с ног на голову (а может, наоборот?). Обожаю книги, которые ломают стереотипы.

Львов - это всегда тайна. У Юрия Павловича эта тайна объемная и многогранная. Ведь в его львовской истории есть даже испанский принц и "Библия дьявола". Но больше всего мне понравилась история о наемных убийцах - "Сестрах крови". Кажется, здесь уже невозможно придумать что-то неожиданное, но среди сестер оказываются и наши любимые герои.

Лично меня немного разочаровала ЛГБТ-тематика, но это просто автор, который любит интриговать и провоцировать.

Мне кажется, следует ожидать продолжения истории. По крайней мере, я бы прочитала с удовольствием)

Виявляєтья Юрій Винничук ще той жартівник. Невеличке оповідання «Груші в тісті» тому підтвердження. Гостро та майстерно, смішно і дотепно. Браво!
Після великого гуляння та застілля герой просинається з «тяжкою» головою ще й не сам у ліжку. Поруч нього з накритою головою лежить жінка. Герой не може второпати, хто ж вона. Перебирає всіх знайомих жінок, поступово звужує коло «підозрюваних». При цьому намагається згадати, чи був він на висоті минулої ночі, чи не схибив. Смажачи на кухні романтичний сніданок «Груші в тісті» та заварюючи каву, герой блукає стежками мінливих спогадів та здогадів. То хто ж вона? Ой, і веселий фінал приготував Юрій Винничук! Дуже дотепно!